Археологія Європи

Ямна культура

Я́мна культу́ра, Культура охрових могил (ямна етнокультурна спільність) — археологічна культура кінця мідної доби (енеоліту) та ранньої бронзової доби (3600—2300 до н. е.)[1], поширена в Східній Європі від Уралу до середнього Дунаю; в Україні в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов'ї і в Криму (Сторожова могила, середній і верхній шари Михайлівського поселення, Скелі Каменоломні та ін.). Основна ознака ямної культури — поховальні пам'ятки, поховання у положенні ембріона (підігнутими до обличчя колінами) під курганами (найдавнішими з відомих понині).Відкрив культуру Василь Городцов за результатами розкопок на Сіверському Дінці у 1901-03 роках.У наш час серед фахівців поширена думка, що ямна культура є похідною від середньостогівської культури і є пращуром частини індоєвропейських народів або індо-іранських народів.

Назва

            Назва походить від поховань у ямах під курганними насипами, в яких були поховані члени одного роду. Померлих ховали в скорченому положенні на спині або на боці й посипали червоною вохрою; при померлих клали посуд з їжею (переважно горщики яйцевидної форми), кам'яне (рідше мідне) знаряддя і зброю. Поселення ямної культури бували деколи укріплені; житла переважно наземні, основним заняттям населення було скотарство, зачатки хліборобства, мисливство і рибальство. Знайдено залишки возів, до яких запрягали волів, а також знайдено скульптури зі схематичними зображеннями людських постатей.
Джерела

А. В. Ніколова. Ямна культурно-історична спільність // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 738. — ISBN 978-966-00-1359-9.

Бритюк А. А., Материалы ямной культуры стоянки «Сосновая роща» на Луганщине // Древности Подонцовья. — Луганск, Осирис, 1997. — С.38-41. (рос.)

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.

Иванова С. В., Социальная структура населения ямной культуры Северо-Западного Причерноморья. — Одесса: Друк, 2001. — 244 с. (рос.)

Мерперт Н. Я., Древнейшая история населения степной полосы Восточной Европы. — М., 1968. — Автореф. дис. докт. ист. наук. — 84 с. (рос.)

Сиволап М. П., Дослідження поселення ямної культури Десятини в Середній Наддніпрянщині у 1995—2002 роках // Археологічні відкриття в Україні 2000—2002 рр. — Київ, 2003. — С.254-257.Шапошникова О. Г.

Культура шнурової кераміки

Культура шнурової кераміки або ж культура бойових сокир – це назва археологічних культур, поширених у лісовій і лісостеповій зонах Північної, Центральної та Східної Європи в кінці ІІІ – середині ІІ тисячоліття до нашої ери. Загальною ознакою шнурової культури є кераміка, прикрашена відтисками шнурка, який накладали на вогкі стінки глиняного посуду, та заглибленим орнаментом на горщиках, черпаках, мисках, амфорах з ручками. Представники цієї культури користувалися шліфованими кам’яними ножами, сокирами, в тому числі й бойовими кинджалами, долотами.

На території України культура шнурової кераміки поширена головним чином на Прикарпатті, Поділлі й Волині, де знаходяться такі групи: верхньодністровська, представлена археологічними пам’ятками поблизу населених пунктів Кульчиці, Колпець, Крилос, Комарів, Рокитне, Стратин; подільська – археологічні пам’ятки поруч із Білогіркою, Попівцями, Климківцями, Жуличами, Кутянками; городоцько-здовбицька, репрезентована поселеннями біля сіл Городок та Здовбиця на Рівенщині; стжижовська – археологічна пам’ятка біля села Стжижов над Бугом (Люблінське воєводство). Близько до культури шнурової кераміки була середньодніпровська культура, поширена в басейні середнього Дніпра та Десни. 

Племена культури шнурової кераміки вважаються індоєвропейцями, але існують різні концепції щодо початку їхнього формування. За однією з них вони не були автохтонами в Україні, а прийшли, ймовірно, з Центральної Європи, підгірських районів Німеччини, асимілюючись із місцевим населенням. Згідно з іншою версією, початок їхнього формування був у степах Східної Європи.

Населення культури шнурової кераміки не було однорідним за походженням. Основу його в Східній Європі склали племена ямної, середньодніпровської культур, певною мірою традиції трипільської культури, а в Центральній Європі – культур лійчастого посуду, кулястих амфор. Деяка спільність у матеріальній і духовній культурі різних груп населення шнурової кераміки пояснюється занепадом землеробства, розвитком скотарства у зв'язку з погіршенням кліматичних умов і впливами зі степового Півдня Східної Європи. 

Племена подільської групи займали територію західного Поділля й південно-західної Волині – між верхів’ями річок Стир, Горинь і Случ, уздовж річки Збруч до Дністра – на території Тернопільської та Хмельницької, частково Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Подільська група входила до складу так званої підкарпатської культури.

Основні пам’ятки підкарпатської культури – це курганні та ґрунтові могильники. Це були родові цвинтарі, де одноплемінників ховали впродовж кількох поколінь. Поселення підкарпатської культури вивчені ще недостатньо. Відомі пункти поселень розташовувалися на берегових схилах, часто на дюнах.  

На сьогодні слабко вивчено господарську систему племен підкарпатської культури. Вважається, що в господарстві головним було скотарство з допоміжною роллю землеробства. Комплекси речей із поселень і могильників дозволяють вивчати різні види общинних виробництв – обробки кременю, каменю та кістки, виготовлення керамічного посуду. Важливими в господарстві були обробка шкір, деревообробка, можливо, ткацтво.

Кераміка підкарпатської культури видозмінювалася із плином часу. Для раннього етапу найбільш характерною формою посуду є глибокі миски з круглим або сплощеним дном, посуд із циліндричною або відігнутою назовні шийкою. Вони виготовлені з глини з домішкою піску, поверхня їх загладжена, іноді підлощена та орнаментована тільки у верхній частині відбитками шнура. На іншому етапі провідними формами стають амфори, кубки та посудини з S-подібним профілем, прикрашені ялинковим орнаментом або зиґзаґами з нарізних ліній. Кубки з опуклим тулубом і високою лійчастою шийкою прикрашені шнуром або прокресленими лініями. На третьому етапі з’являються амфори з чотирма вушками, циліндричні кубки, черпаки з петельчастою ручкою.  

Із кременю виготовляли клиноподібні сокири зі шліфованим лезом, трапецієподібні вкладні для серпів і широкі серпи з дугоподібною, різноманітні скребачки, ножеподібні пластини, листоподібні вістря списів, трикутні наконечники стріл, кинджали. Знаряддя із каменю представлені численними свердленими сокирами трикутної, овальної та ромбоподібної форм. Серед знарядь праці виділяються зернотерки з пісковику, розтиральники, долота, молотки.

Культура нокольчастої перлинної кераміки

Створювавши блог та обираючи його тематику, кожен із його авторів обирав для себе  тему яку він бажає дослідити,проаналізувати та описати. Свій вибір я вирішила зупинити на культурі,культурі накольчастої перлинної кераміки...

Слово "культура" останнім часом на устах багатьох людей.

Різні люди по-різному підходять до цієї тематики. Більшість тих, хто зацікавлений культурою, розуміючи її важливість у житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент – це нікчемний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.

Отже,культура- це сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії, історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації. 

Сутністю культури як фундаментальної категорії є результати людської діяльності та сама діяльність. 

Pricked Pearls Pottery culture

Культура накольчастої ​​перлинної кераміки — археологічна культура епохи пізнього енеоліту,що поширювалась на території Західного Кавказу:

1.  Краснодарський край
2. Республіка Адигея
3. Карачаєво Черкасія 
4. Ставропольський край

Дана культура існувала приблизно у 4500 / 4400-3000 рр. до н. е.,але тривалий час не виділялась із майкопської культури.

Досліджені в різному ступені поселення в основному локалізуються в гористій місцевості (передгір'ях) по обидві сторони Головного Кавказького хребта. Існують і альтернативні назви: даркветі-мешоковская культура (за В. А. Трифонова), передмайкопська культура (за С. Н. Кореневським), енеолітична культура (за С. М. Осташинського). На Прикубанській рівнині вивчався поки тільки один значний пам'ятник — поселення Свобідне.

Вивчення пам'яток культури накольчастої ​​перлинної кераміки почалося тільки в 1957 р. У ці роки експедиція Державного Ермітажу під керівництвом  А.Д.Столяра і Кубанський загін ІА АН СРСР під керівництвом А.А.Формозова відкрили протягом 1957–1964 рр. ряд пам'ятників в басейнах річок Фарс і Біла, на території Адигеї. У 1962–1966 рр. археологом з Майкопа П. А. Дітлером було відкрито і досліджувалося поселення Ясенові Поляна на річці Фарс. У 1963–1965 рр. А. П. Руничем в районі кавказьких Мінеральних Вод була обстежена стоянка Замок.  

Населення даної культури було осілим і мало довготривалі поселення. У гірській місцевості поселення розташовуються виключно на височинах, які часто обмежені з одного боку крутим схилом або прірвою. Інша сторона з пологим або взагалі плоским рельєфом могла зміцнюватися стіною з рваного каменю, складеного насухо. На рівнині поселення притискалося до річки, а з поля огороджують валом і сухим ровом. По верху валу, мабуть, ще проходила дерев'яна огорожа. Житла будувалися по колу, уздовж укріплень. Усередині залишався вільний простір — іноді досить значне — де, мабуть, містився домашню худобу.
Житла були тільки турлучні, можливо, і глинобитні. Зафіксовані розвали стін і глиняна обмазка підлог. В гротах ж зводили, хоча б частково, стіни з каменю. Вогнища іноді оформлялися плитами вапняку або, як припускають, — спеціальними глиняними блоками. Використовувалися переносні мангали. Один раз була виявлена ​​поглиблена в землю і під великі камені глинобитна піч. Звичайними були господарські ями.

Фрагмент сланцевого браслету. Поселення Ясенова Поляна, Адигея

 

  

 

Небагато відомі поховання (раннього періоду) показують, що ховати могли під підлогою житла (в печері), але як часто це практикувалося — невідомо. Могили тісні, обкладені і перекриті камінням. Поза небіжчика сильно скорчена, з притиснутими до тулуба колінами ніг і однієї руки до обличчя. Друга рука витягнута вздовж тіла. На правому або лівому боці. Але спочатку, не виключено, він міг знаходитися і на спині. Орієнтація — головою на південний захід чи на захід. Інвентар присутній, але нечисленний.  Відомо поховання одного лише черепа в керамічній посудині (стоянка Псоу-1)